Вадім Міхневич
Рейтинг
+5.51
Сила
4.30

Вадім Міхневич

v-mikhnevych

avatar
Дуже дякую, основні тези зрозумілі — відмінності у технічному оснащенні та характері виконання завдань.
avatar
avatar
Півроку минуло, політ нормальний.
avatar
А чим відрізняються десантно — штурмова бригада від повітряно — десантної? Чи є ще якісь різновиди? Завжди хотів дізнатися, але ніде не міг знайти, на жаль.
avatar
Так вчить же:

«Можна ж було підтримати місцеві опозиційні ячейки та провести дійсно гарні акції. Думаю представники опозиційних сил сусідніх областей також не заперечували б прийняти участь у акції, чому б не організувати декілька автобусів, по одному від сусідів? І чи зв’язувалися із сусідніми областями, щодо цього питання? Можна було і не йти на штурм міліції, тим самим створюючи нервозну атмосферу та заважаючи місцевим журналістам потрапити на захід, а виставити по маршруту слідування кортежу живий ланцюг «свободи», від вул. Чкалова до Університетської місця було достатньо. Приклад європейських країн, коли при проведені міжнародних самітів, парламентська опозиція виставляє людей, які стоять з плакатами та скандують гасла. А не наслідувати радикальні європейські сили, виставляючи проти дебелих силовиків підлітків, яких тягають по бруківці, відбиваючи при цьому органи. І що ж відчували їхні батьки, дивлячись ці кадри? Порада, якщо не маєте сили, в сутичку не лізьте. „
avatar
Теоретично (чи то пак, по ідеї), у них може бути спільна ідеологія, яка у двох словах описувалась би як «не красти». На противагу ідеології чинної влади. Для початку цього було б достатньо. А коли всі будуть не красти, тоді вже можна буде диверсифікуватися у націонал-демократію, лібералізм чи що завгодно інше.

Визнаю, «не красти» — то дуже утопічна ідея, для сучасної України, зате фундаментальна. Треба до цього прагнути.
avatar
«Статика» — це не зовсім вдалий антипод до незворотньої дії, у моєму випадку. Я б радше використав образ «коливання», або «спіраль».
Хоча і це також не зовсім те, що я мав на увазі.

Ось наприклад: якщо ти комусь натовчеш пику чи зламаєш руку, то це заживе, і, теоретично, є ймовірність того, що ти ще якось спілкуватимешся з цією людиною, не виключено навіть, що у дружній формі. А якщо людину вбити — то все, пипка, дія незворотня.
Або, інший приклад: книжка. Якщо сторінки порвуться, їх ще можна склеїти, і хоча книжка вже не буде виглядати цілою, вона залишиться книжкою, яку можна читати. А якщо її спалити, то все — з попелу її не відновити.
Таким чином можна підійти до концепції контрольованої, або часткової деструкції, яка певною мірою є початком чогось нового, як ти і писав. Це прийнятно. Це, по суті, трансформування, а не нищення.
А повне, безповоротне знищення, коли світ позбавляється якоїсь своєї фізичної чи (що важливіше) інформаційної складової — воно якось підсвідомо неприємно.
avatar
Ненавиджу незворотні дії. Мені навіть антистресову пупирчатку лопати шкода, бо вона вже ніколи не стане такою гарною і наповненою, як була.
Відео — десь 95% кадрів викликають неприємний мороз по шкірі.
avatar
Міхневич Вадим
програміст

Проти закриття книгарень.
avatar
Часто про те, що армія — дубова, кажуть ті, хто там ніколи не служив.
Армія не дубова. Краще сказати, «своєрідна». Там є різні люди, як і в будь-яких інших установах та огранізаціях. Є і такі, що намагаються якось змінити ситуацію, покращити — як і в державі у цілому — але то як зупинити локомотив — надто інертна та бюрократична система. Як правило, змінити щось хочуть молоді, а ті, хто старші — махнули рукою і чекають пенсії. Звикли, до того, що є. Так комфортніше. «Кожен у молодості був революціонером, а на старість стає консерватором». І це не лише в армії.
Коли більшість важелів впливу буде в руках у тих, хто має бажання щось змінювати — щось зміниться. А для тих, хто звик і комфортно себе почуває — зміни не потрібні. Зміни — це стрес. Як у науці — «більшість нових теорій було сприйнято не тоді, коли довели їх правоту, а коли прихильники старих теорій повмирали».
Отже, політика, як і армія — доки там заправлятимуть «діди», яких усе і так влаштовує — нічого не зміниться.